Упродовж усієї старопольської доби Старий Сонч (Stary Sącz) був приватним, ба більше – духовним містом. Володаркою його була ігуменя кларисок, а правовою підставою цієї влади залишався акт Кінги 1280 року. Бєгоніце незмінно належали монастирю аж до XVIII ст., а війтівство, колись продане, повернулося до рук черниць. Наскільки великим було це володіння, показав лише цісарський декрет 1781 р.: у ньому перелічено місто і п’ятдесят чотири села.
Місто в руках ігумені
Король, хоч і не був тут паном, охоче виступав як добродій. 1505 р. королівська комісія радилася в Старому Сончі з ігуменею Анною Рокитницькою. 1508 р. Сигізмунд Старий нарешті поклав край давній суперечці про грибувське мито, а 1528 р. надав кларискам два ярмарки на рік. Стефан Баторій підтвердив їх 1582 р., але з одним застереженням: прибуток мав іти на укріплення. Магдебурзьке право підтверджували наступні володарі, серед них Генрик Валуа і Стефан Баторій.
Того ж 1582 р. вперше згадано ратушу. Остання з них, мурована й двоповерхова, з вежею, аркадами й крамницями, постала 1750 р. Простояла вона недовго, але це вже історія наступного розділу.
Ремесло жило під наглядом ігумені, і саме вона затверджувала статути цехів: ткачів 1558 р., шевців 1590 р. (за ігумені Зофії Ружанувни), різників 1630 р., кравців 1631 р. Статут збірного цеху затвердила 16 грудня 1638 р. ігуменя Анна Ліпська. Реєстри 1581, 1629 і 1655 років називають шевців, ткачів, пекарів, рибалок, різників, ковалів, кравців, кушнірів і гончарів – ціле містечко при верстатах. Інвентар 1698 р. налічує шістдесят чотири майстерні. Через чотирнадцять років, у реєстрі 1712 р., лишилося тільки двоє шевців. Від багатого на ремесла містечка тоді мало що вціліло.
Дбали також про вбогих і про науку. 1551 р. Миколай Іполит заснував шпитальну препозитуру Святого Хреста, а 1608 р. міська рада як колаторка утримувала парафіяльну школу, до якої ходило близько сорока учнів. Наприкінці століття, в інвентарі 1696 р., налічено 271 нерухомість, понад тисячу п’ятсот міщан і близько двох тисяч мешканців. Найдавніший перелік будинків при ринку, 1699 р., охоплює двадцять шість ділянок.
З дерева в мур: переміна монастиря
Монастир кларисок увійшов у нові століття як будівля здебільшого дерев’яна. Зміни приходили поступово. Булла папи Пія V 1566 р. звільнила сестер від залежності від францисканських провінціалів. 1598 р. кардинал Юрій Радзивілл наказав підвищити мури й пробити в них бійниці. Роботи завершили до 1632 р., бо саме цю дату має сграфіто на мурі.
1601 р. єпископ Бернард Мацейовський звелів звести мурований монастир. Майстер Ян ді Сімоні перебудував чотири крила в 1601–1604 рр., а 1605 р. – дім священників. Рахунки зберегли витрати 1603 р. – 2127 злотих і 26 грошів – та контракт на східне крило від 14 березня 1604 р. На монастирські маєтки укладали й орендні угоди, зокрема 25 червня 1606 р. із Себастьяном Любомирським.
Інтер’єри наповнювалися з кожним десятиліттям. Вавжинець Цешинський виконав поліхромію (1617), Анджей зі Львова збудував орган (1618), а Бальтазар Курч – вівтар (1619). Склепіння 1647–1649 рр. профундувала Анна Ліпська. Мурований вівтар Кінги постав 1661 р., Лоретанська каплиця – близько 1664 р. 1671 р. споруджено амвон «Дерево Єссея», а під кінець століття, у 1696–1699 рр., майстерня Бальтазара Фонтани виготовила три мармурові вівтарі.
Лунала тут і музика. У березні 1691 р. ігуменя Констанція Йорданувна заснувала монастирську капелу, яка вперше публічно заграла 1697 р.
Вогонь, військо і «потоп»
Старий Сонч ніколи не мав міських мурів. Боронили його рельєф, паркани й укріплений монастир, а від вогню не боронило ніщо. Пожежа 1644 р. знищила парафіяльний костел, костел Святого Роха і дерев’яний монастир францисканців. Фару відбудовували близько п’яти років, а її вежу звів 1686 р. Павел Бебер.
Шведський «потоп» 1655–1657 рр. спустошив монастирські маєтки. Шведи увійшли до Нового Сонча (Nowy Sącz) в жовтні 1655 р., а 13 грудня їх звідти вибили. Проте важчим тягарем, ніж чужий загарбник, були походи власних військ, які ставали на постій, реквізували й ішли далі. Втрати підрахували: 29 822 польські злоті у 1649–1650 рр., 76 155 злотих у 1693–1702 рр. і близько 700 000 злотих за часів Барської конфедерації.
Вогонь повертався. Пожежа 1746 р. мала «катастрофічні наслідки», а 7 жовтня 1764 р. полум’я охопило дах костелу кларисок, каплицю Кінги, Лорето і дзвіницю. До 1766 р. костел дістав новий, мідний дах і корону роботи Плачіді.
Шлях Кінги до вівтарів
Про піднесення Кінги на вівтарі дбали цілі покоління. Урбан VIII видав у цій справі декрети 13 березня 1625 і 5 липня 1634 р. Комісія єпископа Шишковського, що діяла з 27 травня 1628 р., допитала вісімдесят двох свідків, а новий процес, відкритий 8 червня 1629 р., – вісімдесят чотирьох. Однак остаточного рішення не було.
Допоміг лише король. На прохання Яна III Собеського комісія єпископа Миколая Оборського 1 березня 1684 р. розпочала процес про незапам’ятний культ. 23 березня 1685 р. оголошено висновок, а 13 січня 1687 р. завершено копіювання актів.
Папа Олександр VIII проголосив Кінгу блаженною 11 червня 1690 р. Тижневі урочистості в Старому Сончі та в Кракові почалися 24 липня 1691 р., у річницю її смерті. 1715 р. декрет визнав її покровителькою Польщі та Литви. Канонізаційний процес відкрили 13 липня 1741 р., а 1749 р. акти відвезли до Рима. Там справа застрягла на понад два століття.
Кінець Речі Посполитої
Останні роки давньої Польщі минали зі зброєю в руках. Барська конфедерація зав’язалася неподалік, у Півничній, а 30 червня 1768 р. Марцін Лещинський став ротмістром Сондецького і Чховського повітів. Конфедерати не щадили монастиря: 1769 р. дивізія Бежинського вивела з монастирських стаєнь вісім коней.
Справжній кінець прийшов, однак, із півдня. Улітку 1770 р. Австрія під приводом санітарного кордону, тобто захисту від пошесті, зайняла південну Малопольщу разом зі Старим Сончем. 2 серпня 1770 р. прикордонні стовпи пересунули аж до Могильної. У вересні 1772 р., після першого поділу, Сонч увійшов до австрійської Галичини. Скінчилася доба ігумень і Речі Посполитої, а почалася доба цісарських урядників.
На старих і нових фотографіях
